ЛЕЙПРОРЕЛІН-ВІСТА ІМП11.25МГ№1

Фармакодинаміка.

Активна речовина лікарського засобу – лейпрореліну ацетат – є синтетичним аналогом природного гіпоталамусного гонадотропін-рилізинг гормону (ЛГРГ), який контролює виділення гонадотропінових гормонів – лютеїнізуючого гормона (ЛГ) та фолікулостимулюючого гормона (ФСГ) передньою долею гіпофіза. Ці гормони стимулюють синтез стероїдів статевими залозами.

На відміну від фізіологічного ЛГРГ, який виділяється гіпоталамусом пульсоподібним чином, лейпрореліну ацетат (який ще називають агоністом ЛГРГ) забезпечує постійну блокаду ЛГРГ-рецепторів гіпофіза протягом усього періоду лікування, внаслідок чого гіпофіз перестає сприймати і реагувати на початкову короткочасну стимуляцію (понижувальна регуляція). Внаслідок зворотного пригнічення секреції гіпофізом гонадотропіну відбувається зниження рівня тестостерону, який впливає на ріст ракової тканини простати. За нормальних обставин ця тканина стимулюється дигідротестостероном, який виділяється у відповідь на зниження рівня тестостерону у клітинах простати.

Постійний прийом лейпрореліну ацетату забезпечує зменшення кількості та чутливості (так звана понижувальна регуляція) рецепторів гіпофіза і, як наслідок, – зниження рівня ЛГ, ФСГ та ДГТ. Це, зі свого боку, зумовлює зниження рівня тестостерону до кастратного діапазону. Дослідження на тваринах продемонстрували антиандрогенний ефект та гальмування росту карциноми простати.

Згідно з експериментальними та клінічними дослідженнями тримісячний курс лікування лейпрореліном ацетатом після початкової стимуляції забезпечує зниження секреції гонадотропіну. У чоловіків підшкірне введення лейпрореліну ацетату спочатку викликає зростання рівня ЛГ та ФСГ, що супроводжується тимчасовим зростанням рівня тестостерону та дигідротестостерону. Через короткочасне погіршення клінічної картини у перші 3 тижні лікування, яке спостерігалося у поодиноких випадках, чоловікам із раком простати на початковому етапі лікування можна призначити додатковий прийом антиандрогенів. Тривалий прийом лейпрореліну ацетату, навпаки, спричиняє зниження рівня ЛГ та ФСГ. Рівень андрогенів у чоловіків знижується до значень, які фіксуються після хірургічного видалення обох яєчок. Ці зміни зазвичай відбуваються через 2?3 тижні після початку терапії та зберігаються протягом усього подальшого лікування. Також, розглядаючи варіант лікування лейпрореліном ацетатом, необхідно оцінити гормональну чутливість ракової тканини простати та потенційні терапевтичні переваги орхіектомії. При необхідності орхіектомію можна замінити 3-місячними прийомами ацетату лейпрореліну. Згідно з отриманими даними постійним прийомом ацетату лейпрореліну можна підтримувати кастратний рівень тестостерону понад 5 років.

Клінічна ефективність.

Клінічні дослідження за участю пацієнтів із метастатичним, резистентним до кастрації раком передміхурової залози показали користь від додаткового дозування таких препаратів, як інгібітори синтезу андрогенів (наприклад, абіратерону ацетат), антиандрогени (наприклад, ензалутамід), таксани (наприклад, доцетаксел або кабазитаксел) або радіотерапевтичні засоби (наприклад, радій-223) додатково до гіпоталамусного гонадотропін-рилізинг гормону, такого як лейпрореліну ацетат. Фармакокінетика.

Після ін’єкції імплантата починається постійне виділення ацетату лейпрореліну (активна речовина лікарського засобу) з полімеру молочної кислоти, яке триває до 3 місяців. З часом полімер абсорбується аналогічно тому, як це відбувається з хірургічним шовним матеріалом.

Розподіл та виведення.

Об’єм розподілу лейпрореліну у чоловіків становить 36 л, загальний кліренс – 139,6 мл/хв. Повторне застосування призводить до постійного зниження рівня тестостерону до рівня кастрації (стерильності), у разі відсутності тимчасового підвищення рівня тестостерону, що трапляється після першої ін’єкції.

Пацієнти з порушеннями функції нирок/печінки.

У пацієнтів з пригніченою функцією нирок або печінки показники лейпрореліну були визначені на тому ж рівні, що й у пацієнтів зі здоровими нирками та печінкою. У деяких пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю рівень лейпрореліну у сироватці крові був вищим. Однак, імовірно, це спостереження не має клінічного значення.

Біодоступність

Відносна біодоступність через 84 дні становить 84,6 %, розрахована на основі порівняння, з AUC внутрішньовенної ін’єкції лейпрореліну ацетату 1 мг.

Визначення гормональної чутливості раку передміхурової залози для оцінки необхідності пригнічення гормонів/гормонально-абляційних втручань.

Лікування гормонозалежного поширеного раку передміхурової залози та лікування локалізованого раку передміхурової залози високого ризику і місцево-поширеного раку передміхурової залози у комбінації з опроміненням.

• Гіперчутливість до лейпрореліну ацетату, інших агоністів гонадотропін-рилізинг гормону (ГнРГ) або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Пацієнтам, які до цього пройшли орхіектомію (як і інші ГнРГ-агоністи, не спричиняє подальшого зменшення рівня тестостерону в сироватці крові після хірургічної кастрації).
• Гормононезалежні пухлини.
• Протипоказаний жінкам і дітям.

Застосовувати тільки у разі, якщо пакет зі шприцом-аплікатором неушкоджений. Застосовувати відразу після розкриття пакета.

Рекомендована доза становить 1 імплантат раз на 3 місяці. Якщо не спостерігається тимчасове покращення або позитивна динаміка, продовжувати лікування не рекомендується.

У виняткових випадках застосування лікарського засобу відкладають на період до 4 тижнів, терапевтичний ефект не знижується у більшості пацієнтів.

Лікарський засіб повинен вводити лікар із досвідом проведення протипухлинної терапії. Імплантат вводиться під шкіру у ділянку живота, слід уникати випадкового внутрішньоартеріального введення.

Інструкція з використання:

Уважно прочитати цю інструкцію, оскільки шприц, що постачається разом із цим лікарським засобом, може відрізнятися від тих, які пацієнт використовував раніше.

1. Продезінфікувати ділянку ін’єкції на передній черевній стінці нижче лінії пупа.

2. Вийміть аплікатор із стерильного пакета. Перевірте, чи імплантат знаходиться в призначеному положенні в аплікаторі. Зніміть запобіжний затиск.

3. Візьміть аплікатор за циліндр шприца та зніміть захисну кришку.

4. Притисніть шкіру пацієнта, тримаючи циліндр шприца, і введіть голку похило (майже паралельно шкірі), отвором голки догори.

Введіть голку в підшкірну клітковину (не в м’яз і не в черевну порожнину) передньої черевної стінки під пупковою лінією, поки циліндр шприца не торкнеться шкіри пацієнта.

Цилиндр шприца повинен контактувати зі шкірою протягом усього процесу нанесення!

5. Натисніть на поршень шприца. Імплантат транспортується до кінчика голки. Не тягніть шприц назад. Під час застосування циліндр шприца повинен торкатися шкіри пацієнта.

6. Коли поршень зупиняється, втягування голки автоматично розблоковується.

7. Голка втягується з тканини в циліндр шприца. Циліндр шприца повинен контактувати зі шкірою пацієнта. Зазвичай рух поршня вперед і втягування голки здійснюються одним плавним рухом.

8. Процес введення імплантату завершено. Голка була повністю втягнута в циліндр шприца. Мандрен захищає від травм кінчиком голки.

Зазвичай за 3 місяці можна визначити, чи є карцинома простати андрогенчутливою. Головним діагностичним параметром є аналіз концентрації простатичного специфічного антигену (ПСА), яка зазвичай більше за 10 нг/мл в активному стані розвитку пухлини. Однак показники ПСА, як і загалом показники тестостерону, слід визначати до початку та після застосування лікарського засобу протягом 3 місяців. Результати тестів вважаються позитивними, якщо за 3 місяці концентрація тестостерону знаходиться на рівні стерильності (< 0,5 нг/мл), а значення ПСА зменшене. Зменшення значення ПСА (приблизно на 80 % від базової) на ранній стадії можна розглядати як позитивний індикатор довгострокової відповіді при вилученні андрогену. У такому випадку показана гормоносупресивна терапія.

Результати тестів вважаються негативними, якщо значення ПСА залишається незмінним або збільшується разом зі зменшенням тестостерону у пацієнта. У таких випадках продовження гормоносупресивної терапії неприйнятне.

Однак, якщо у пацієнта визначається клінічна відповідь (наприклад, зменшення больових відчуттів, скарг на біль при сечовипусканні та відновлення нормального розміру простати), недостовірно негативні результати потрібно взяти до уваги. У таких рідкісних випадках застосування лейпрореліну необхідно продовжити протягом наступних 3 місяців, а також відстежувати значення ПСА. Крім того, клінічну симптоматику пацієнта слід ретельно відслідковувати.

Лікування пацієнтів із раком простати аналогами гонадотропін-рилізинг-гормону може бути продовжено навіть після розвитку стійкості до кастрації, забезпечуючи дотримання відповідних інструкцій.

Лікування поширеного гормонозалежного раку передміхурової залози зазвичай є тривалим.

Клінічні дані показали, що 3 роки андрогенної деприваційної терапії, яка застосовувалася одночасно з і після променевої терапії, є кращою відповідно до 6-місячного курсу андрогенної деприваційної терапії місцево поширеного, гормонозалежного рака простати. Рекомендовано проводити 2?3-річні курси андрогендеприваційної терапії для пацієнтів (ТЗ?Т4), які отримують променеву терапію.

Зазвичай терапія застарілих гормонозалежних карцином простати зі застосуванням лікарського засобу потребує тривалого терміну лікування.

Необхідно регулярно перевіряти терапевтичний ефект лікування за допомогою клінічних обстежень (ректальна пальпація простати, ультразвукова ехографія, сканування кісток, комп’ютерна томографія) та дослідження рівня фосфатази або ПСА і сироваткового тестостерону (особливо при виникненні ознак прогресування пухлини, незважаючи на адекватну терапію).

Діти.

Не застосовувати для лікування дітей.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами невідома.

Оскільки антиандрогенна терапія може подовжувати інтервал QT, слід ретельно оцінити можливість супутнього застосування лікарського засобу Лейпрорелін-Віста з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT або можуть спричиняти torsade de pointes, такими як протиаритмічні лікарські засоби класу IA (наприклад, хінідин, дизопірамід) або класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібулітид), метадон, моксифлоксацин, нейролептики та інші (див. розділ «Особливості застосування»).